Home

Реклама

метафора

  • 03 липень 2009 at 11:40 PM


173 дні- це майже шість місяців. саме стільки я працюю "янголом-охоронцем". мені ніхріна не заплатили. експлуатують. тепер намагаються насипати сіль на хвіст.

p.s. поганих людей я не чекаю більше ніж добу, хороших- більше ніж тиждень.

а пасміяца?

  • 20 червень 2009 at 11:30 PM

Я: Кажуть якщо зранку смієшся, то ввечері- плачеш(
А якщо ввечері смієшся, то взагалі не плачеш, бо далі нікуди)))))
Яся: Взагалі-то, кажуть, якщо в п'ятницю смієшся, то потім плакатимеш.
Я: Сьогодні субота.
Нам то шо? Ми завжди сміємось.
Яся: Знаєш, нам карма вже "атамстіла", чого, думаєш, Антон тобі не пише?


Щось не те. Всим нутром відчуваю, щось забагато чекати доводиться.
Дякую Ярославі, моя єдина розрада, бо якось язик не повертається комусь іншому розказати.
Навіть думати не хочеться про можливі наслідки, хоча нічого страшного, люди війни переживали, а я парюсь про плювок у власне самолюбство.
Час з'їдає мої нервові клітини.
А не робити того, що хочеш, як злочин проти себе.
щира
Руки в черешні- солодко.
Джмелі в голові- ніяково. Не хочеться думати.
Повернусь додому пізно, з поганим настроєм, морально згвалтована.
Завтра любитиму всіх заново.

Saturday night

  • 13 червень 2009 at 11:51 PM

Цікавий день, я знала, що так просто все точно не скінчиться.
Тоді ти нагадував мені салат олів'є, був сумним, стомленим.
І взагалі зараз нічого писати не слід було б, здавалось би розумна дівчинка, серйозна(тут за кадром починається тупий хохіт).
Може це від недосипу, але тепер точно не засну.
Хай.
Мені добре.

Сіра ворона

  • 08 червень 2009 at 9:09 PM


Вчора ввечері батьки принесли це чудо. Воно сиділо на дорозі і його ледве не збила машина. Літати ще не вміє, тільки стрибає і то погано. Добре, що хоч їсть все. Ходить по балкону, собаки вже не боїться, але два-три рази за ніс цапнуло. (тицяйте на фото і буде більше розміром)
                                                                               
всі помруть
Відсутність новин- не новина.
Стомилась від себе і власного ниття про це.

Ох же ж і блядська(ий/е) погода/настрій/навчання. Хочу на пляж- засмагати.
І нащо треба писати аж 15 сторінок про наркоманію?

Тепер ніби все.
Приємних снів мені.

тотальні рельси

  • 10 травень 2009 at 8:30 PM

Ах-ах-ах... які там вийшли фотографії, які фотографії. "Всьо па панятіям", індастріал, трамвайні колії, сонце. Тільки невистачало татуювань і великого дорогого годинника на руці.
А ще я дзвоню-дзвоню в рельсу, і мені якось так смішно, від того, що я все знаю і розумію, але змиритись не можу(забагато ком). Пити менше треба, дєтка.
А іщо! ІЩО!!! Я не люблю, коли повідомлення залишаються непрочитаними, без відповіді і тому подібне. Все. Крапка.


Легке хвилювання після вчорашнього. Завжди важко після змін, завжди страх за прийняті самостійно рішення. Дякую за сьогоднішній дзвінок, це мало значення. Слухаю Lo-Fi TRавми і намагаюсь переконати себе, що все впорядку. Через такі істерики мене глушить зсередини відчуття провини та провсяк випадок чорнова версія смс збережена в телефоні.

стрічечки

                 18
фіолетове
Тільки-но повернулась додому. Болять ніженьки, нещадно болять... краса вимагає жертв.
І де я сьогодні тільки не була, навіть в школі(там тепер коридори натикані камерами відеоспостереження і замість нормального дзвоника грає щось класичне, що неабияк діє на нерви)- нічого цікавого, все так само.

Ранок абсолютно дивний і заспаний, трохи трясло. А загалом сталося так, як відчувала... відсвяткували щастя приміркою суконь у Laura Ashley. На мініатюрних дівчат там мало чого є. Далі поїхали на Лісовий купувати Свєтланці(без Свєтланки) сукню/светрик/сорочечку, у висновку знайшли те, що треба, але цю сукню купили мені. Вигребли з двох гаманців останні гроші, з 50 гривень- 5 віддали по 25 і 10 копійок)))
Відчуваю себе ніби в багатосерійному милі, де в певні моменти грає Френк Сінатра- Стрейнджерс ін зе найт, і режисер не знає, як зробити серію цікавішою, тому втуляє випадкові зустрічі, що носять зовсім не випадковий характер, з натяком на майбутні спільні сцени для акторів першого і другого плану. Якщо класифікувати серіал, виходить комедійна драма з елементами еротики. Дивно все це... Так і хочеться вже як місяць почути за спиною: "Стоп, знято".

Спершу, коли це побачила, ледве заспокоїласть від істеричного реготу,
а потім якось з сумом до мене дійшло, що це
правда. )

Слова. Навіть несказані багато про що говорять. Мені це треба, дійсно треба.
Останнім часом багато думаю про все, що було. Шкодую, що інколи мовчала, про дурниці шкодую.
Хочу назад в зимові свята, на їх початок... набридло не довіряти.
Я все пам'ятаю.

Амьобнасть.

  • 18 березень 2009 at 12:17 AM

Абсолютно ідіотичний стан нестояння/неходіння/недихання/взагалінічогонеробіння. Кофеїн не діє. Постійно находить сум, то через дочитану книжку про футбол, то через власну нерішучість.
Авітаміноз на лице(в прямому і переносному сенсі).


П'ю чай. Намагаюсь щось написати з етики буддизму. Розмовляю по телефону, багато розмовляю.
Комп полетів, пишу з ноута невідомого походження. Знов хворію, як в найкращих традиціях ранніх весен. Спочатку нас обманюють сонячними днями, мінливим блакитним небом, а потім б'ють в нирки снігопадом і температурою +4С. Від цього розчарування хапаєш в найкращому випадку ГРЗ, в найгіршому- грип з ускладненнями на нерову систему. Тепер мусиш сидіти в кімнаті під ковдрою, пити рідини літрами і сподіватися, що тебе омине наступна хвиля мутувавших штамів.
Нагадую собі рослину, що потихеньку пристусовується до кімнатного існування; скоро пущу коріння в паркетну підлогу, повернусь обличчям до вікна, де буду цілодобово ловити світло від вікон будинку навпроти.
 

нічне

  • 02 березень 2009 at 2:08 AM
королева

Як все таки добре, коли люди кажуть що їм від тебе треба, може й не одразу, але кажуть.
Не люблю невизначеності, а ще більше не люблю домислювати і сама спотворювати реальність. Поки все чудово, як і має бути, звичайно окрім ТСРу(нащо це взагалі, лише вибиває з ритму).
Переконуюсь, що не треба лізти поперед батька в пекло, чорти самі тебе знайдуть в разі потреби. Вчусь читати між рядків, поки погано виходить, особливо, коли не бачиш обличчя співрозмовника, з нього читати легше.

Я витягатиму слова зі шматочків старих шпалер, що потихеньку відклеюються від наших стін. Промовляти не обов'язково, всі і так все знають, просто мовчать. Так як знають, що не житимуть без кисню, а чомусь дихають повітрям. Слова- вібрація твоїх думок, навіть тих, які ховаєш далеко в собі, глибоко. Я витягатиму слова зі стін, бо вони багато чули і(я на це сподіваюсь) багато бачили. Штукатурка кольору ряжанки сипатиметься на підлогу, вкорінюючись в дерево, утворюючи нову тонку грань, що так схожа на наші ідеали матових поверхонь.

Паслєдствія

  • 21 лютий 2009 at 9:02 PM

Пака плахіє мислі вьют сваю тєрновую паутіну в маєй галавє, кажєца кабудта би із маіх глаз сипяца звьозди.
Нємнога па глупаму щасліва...

 

                                                                                                                            Скора вєсна, скарєє би...
 

Profile

[info]gaviv_kublo
gaviv_kublo

Latest Month

липень 2009
S M T W T F S
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031 

Tags

Syndicate

RSS Atom
Розроблено LiveJournal.com